Пом’янемо. Помолимось.


Чотири роки тому Революція Гідності завершилась цинічним розстрілом людей цілком мирних професій, але які не побоялися протистояти озброєному до зубів ворогу за честь, волю і право бути народом. І загинули. Згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року, в Україні 20 лютого відзначається День пам’яті Героїв Небесної Сотні

Все почалось 21 листопада 2013-го, коли молодь, здебільшого студенти київських вузів, вийшла на Майдан Незалежності з гаслами: «Україна – це Європа». Та їх не почули. Їхня акція закінчилась розгоном і побиттям.

Шоковані замахом на основоположні права і свободи людини та побиттям фактично ще дітей, сотні тисяч українців прийшли на Майдан, вимагаючи покарання винних за це та відставки влади, яка допустила беззаконня. Але та їх не чула. Довго. Надто довго. 80 тривожних днів і ночей, вистражданих всією Україною в нерівній боротьбі. Нерівній, бо проти гарячих сердець стояли влада, сила і гроші. Зло – проти добра. Кулі – проти мрій. За цей короткий проміжок часу Україна прожила цілу історичну епоху. Байдужих до подій, що відбувалися в Києві, мабуть, не було. Хтось організовував майдани у своїх містах, хтось віз до столиці речі і продукти, хтось підтримував добрим словом. Багато мешканців нашого міста також включилися в цей рух, хоча дотепер утримуються від розповідей участь у ньому.

Перша страшна звістка, що відкрила сумний список Небесної Сотні, облетіла світ 22 січня 2014 року. Від кулі снайпера загинув мешканець Дніпропетровська вірменин Сергій Нігоян. Того ж дня було вбито білоруса Михайла Жизневського. Потім у лісосмузі поблизу Борисполя було знайдено тіло львів’янина Юрія Вербицького, який був викрадений і замордований. Згодом від важких поранень, отриманих 22 січня на вул. Грушевського, не виходячи з коми, в київській лікарні помер Роман Сеник. До 18 лютого вже налічувалось 9 загиблих.

Але це не зупиняло злочинну владу, яка вдалася радикальних дій. 18 лютого надійшов наказ застосувати зброю і зробити зачистку Майдану з використанням водометів, бронетранспортерів і вогнепальної зброї. Так в серці великої європейської столиці у 21 столітті розгорілися справжні вуличні бої. Людей вбивали за бажання мати гідність і самим обирати своє майбуття. З 18 по 20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, майдані Незалежності, у Маріїнському парку звучали вибухи і стогін, лилася кров. На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан оточили з усіх боків, взяли у щільне кільце. Та люди не здавалися. Стояли. Лунали молитви, Гімн України, патріотичні пісні. Тисячі мирних людей водночас стали солдатами свого народу. Вони йшли голіруч проти озброєних вишколених беркутівців та снайперів. Оборонялися камінням, бруківкою, петардами та «коктейлями Молотова». Захищались від куль саморобними дерев’яними щитами та палаючими автомобільними шинами.

З 18 по 21 лютого на Майдані загинуло 84 особи, після 21 лютого – ще 18. Пораненими залишились тисячі. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Так Небесна Сотня своїми життями викупила свободу для мільйонів українців. Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у вічність, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

Тому сьогодні ми вшановуємо вічну пам’ять тих, хто віддав своє життя, відстоюючи ідеали миру, добра і справедливості. Згадуємо тих, хто загинув за нашу Україну, хто зараз своїм життям виборює її незалежність і цілісність на сході, береже наш її мир і спокій. Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв у наших серцях, а розмірений бій метрономів відчеканить час скорботи, душевного болю і жалю…

Революція Гідності не тільки сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму, а й показала важливість національної ідеї. Боротьба за неї триває дотепер. На Майдані Україна заплатила високу ціну за свій європейський вибір і продовжує платити у війні на Донбасі, яку розв’язала російська влада, взявши курс на знищення української державності. Сьогодні український народ здобуває щось безцінне, яке не вимірюється безвізовим режимом чи зоною вільної торгівлі. Український народ відстоює власну розтоптану гідність, дану йому Богом. То ж у небеса нині підноситься молитва всього народу ‑ за мир у нашому спільному домі: «Господи! Благослови Україну і всі наші родини. Навчи нас не продавати свою совість ні дешево, ні дорого. Захисти нас від ворогів видимих і невидимих, що хочуть поневолити нас. Дозволь жити в любові до ближнього, у повазі прав і свобод кожного, не розпалюючи непримиренності. Подаруй вільне життя. Дай нам єдність, мир і спокій!»